Повість про Миколу Зерова

Микола Зеров (1890–1937) – ключова постать в історії національно-культурного Ренесансу 1920-х. Літературознавець, лідер «п'ятірної грони» поетів-неокласиків, полеміст, блискучий перекладач, київський Золотоуст, чиє ораторське мистецтво справедливо вважається неперевершеним, «живе срібло», за визначенням друзів, – все це грані однієї творчої особистості. «Повість про Миколу Зерова» Володимира Панченка є дослідженням історії життя цієї незвичайної людини. Проникливий аналіз різних аспектів творчості Зерова поєднується із увагою до культурного та суспільно-політичного контексту 1910–1930-х років, до літературно-художнього середовища Києва тієї унікальної години. Ведучи вільну від академічних надмірностей оповідь, призвану актуалізувати традицію «повісті минулих літ», автор органічно використовує рідкісні архівні матеріали, раритетні періодичні видання та документи. Його «пошуки втраченої години» – це спроба максимально наблизити до нас події і обличчя тих «різьбярів», які, незважаючи на «підлі і скупі години», прагнули піднести українське художнє слово на «справжні верхогір'я».