Що таке українська народна лялька
Народна лялька — не окремий «різновид сувеніра», а частина ширшого світу народної іграшки. Дослідники розглядають її поруч із глиняними свищиками, дерев'яними возиками та іншими іграшками. Для селянських родин лялька була передусім дитячою забавкою, хоча етнографи простежують і зв'язок деяких типів ляльок з обрядовими традиціями. Як саме обрядові функції переходили в ігрові, окремо розглядає у своїй праці дослідник Олександр Найден.
З чого робили народні ляльки
Матеріали були найдоступнішими, тому ляльки різнилися від регіону до регіону:
- тканина і ганчір'я — залишки полотна, старий одяг;
- солома та сіно — солом'яні ляльки з перев'язаною головою та поясом;
- глина — жіночі постаті, споріднені з ляльками, але окремі від них;
- дерево — прості фігурки та їхні частини;
- тісто, а подекуди й сир — такі іграшки відомі в окремих місцевостях, зокрема на Косівщині.
Вузликова лялька: найвідоміший тип
Найпомітніший тип народної ляльки з тканини — вузликова (вузлова). У її основі вузол із тканини, що утворює голову, а решта полотна стає тулубом. Її можна зробити швидко з підручного матеріалу, а розв'язавши вузол, повернути тканину до первісного вигляду.
Що про такі ляльки відомо з етнографічних описів:
- Їх зафіксовано на початку XX століття в Наддніпрянщині, зокрема на Полтавщині, Київщині та Черкащині.
- Більшість ляльок не мали обличчя, а хрест на його місці трапляється лише на Середній Наддніпрянщині та в окремих районах Слобожанщини.
- Етнограф Марко Грушевський у праці «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» (спільно із Зеноном Кузелею) описував ганчір'яні ляльки як улюблену забавку дівчат. Молодиці навіть брали їх із собою після одруження.
- У селах таку ляльку могли називати «кукла».
Докладніше про ляльки вузлові, кручені, мотані та шиті, їхні функції, семантику й походження читайте в розділі VII книги «Українська народна лялька» Олександра Найдена.
«Мотанка» чи «вузликова лялька»: про терміни
Сьогодні майже скрізь можна зустріти назву «лялька-мотанка». Вона популярна серед майстринь і в сувенірній торгівлі, і саме так багато хто називає вузликові ляльки.
Водночас дослідники звертають увагу, що в давніх етнографічних працях і словниках цю назву не знайдено: там ідеться про «вузликові» ляльки або «кукли». Тому, якщо ви шукаєте історичні відомості, корисно звертатися до праць етнографів і мистецтвознавців, а не лише до популярних текстів. А якщо хочете виготовити ляльку самі — сучасна «мотанка» цілком має право на існування як частина живої ремісничої традиції.
Від традиційної ляльки до сучасної: колекційна, сувенірна, авторська
Народна лялька не залишилася лише в минулому. Сьогодні поруч існують:
- традиційна лялька — зразки з музейних збірок і етнографічних описів;
- сувенірна «одягнена» лялька — у народному вбранні різних регіонів;
- колекційна (музейна) лялька;
- авторська лялька — робота сучасного майстра.
Зв'язки між цими типами, а також відродження традиційної ляльки Найден розглядає в заключних розділах своєї книги. Наприкінці видання є й перелік майстрів-лялькарів.
Які книги про українську народну ляльку обрати
Для знайомства з темою ми радимо два видання одного видавництва. Вони різні за характером і добре доповнюють одне одного.
«Українська народна лялька» — для тих, хто хоче розібратися
У книзі «Українська народна лялька» автор прагне показати красу народної ляльки та визначити її місце в сучасній лялькової культурі. Він аналізує її антропоморфні передвісники, традиційні ознаки (іконографію, типажність, матеріали, декоративні принципи) та зв'язки з сувенірною, колекційною й авторською лялькою. У тексті використано здобутки археології, історії, фольклористики, етнології, культурології та філософії. Вісім розділів ведуть від місця ляльки серед інших іграшок до глиняних жіночих постатей, тканинних ляльок і сучасного відродження традиції.
Підійде історикам, етнологам, мистецтвознавцям і всім, хто хоче зрозуміти контекст.
«Велика книга ляльок» — для тих, хто хоче бачити й відтворювати
«Велика книга ляльок» — підсумок праці Людмили Орлової (1934–2017), яка майже все життя збирала, досліджувала та популяризувала українські народні ляльки. Книга подає класичні зразки у вигляді чорно-білих рисунків; після відходу авторки її доопрацювали й видали. Видання буде корисним насамперед тим, хто прагне створювати справжні ляльки, традиційні для різних регіонів України.
Підійде майстриням і майстрам, фольклористам, етнографам, педагогам, вихователям дитячих садків, студентам і школярам.
Як вибрати
- Хочете зрозуміти, звідки лялька і що вона означала, — почніть із Найдена.
- Хочете побачити регіональні зразки або виготовляти ляльки — візьміть Орлову.
- Вивчаєте тему серйозно або готуєте заняття — візьміть обидві: одна дає пояснення, інша зображення.
Часті запитання
Чи правда, що народні ляльки мали лише оберегову функцію?
Дослідники наголошують, що найчастіше вони були насамперед дитячою іграшкою. Зв'язок окремих ляльок з обрядами теж описаний, але це не єдине їхнє призначення.
Чому в багатьох ляльок немає обличчя?
Більшість народних тканинних ляльок справді були без облич. Хрест чи намальоване обличчя траплялися лише в окремих місцевостях.
Де почитати про народні ляльки?
Класичне джерело — праця Марка Грушевського й Зенона Кузелі «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу». Сучасні ґрунтовні видання — книги Олександра Найдена та Людмили Орлової, які є в нашому магазині.
Замовити книги
Обидві книги доступні в нашому інтернет-магазині:
Залиште ваш коментар