Книга Абомовня. Абетка в іменах | Ярослав Бенза

В серці празниково: Долом і горою Українське слово, Що завжди зі мною. Бджілка любить квітку, Трембітар – трембіту. Мій вкраїнський світку, Ти – від алфавіту! Світ, що почався з алфавіту …Костянтин малював букви на землі тоненькою паличкою, а Мефодій виводив їх поряд, старався, щоб вони виходили чіткими й гарними, хоча передусім був воїном, а не каліграфом. Потім стирав літери і писав із пам’яті. За день, навчившись мудрості від праматері роду людського – землі, Мефодій вивчив знаки слов’янської азбуки. Так народжувалося диво, ім’я якому – знаменита кирилиця! Понад одинадцять віків тому солунські брати-просвітителі Костянтин (у ченцях – Кирило) і Мефодій принесли на землі слов’ян світло писемності і знань. Створивши азбуку, відмінну від латинського «абецадла», вони старанно навчали своїх учнів грамоти і церковної служби слов’янською мовою. Найздібнішими були Горазд, Климент, Лаврентій, Ангеларій, Наум і Славомир, які понесли до людей науку великих учителів. Першу Літургію вів сам Кирило, Мефодій та учні допомагали йому. «То була чудова мить! Глухі почали чути, а німі ословились, бо досі слов’яни були мовби глухі і німі», – так написали літописці про ту службу Божу. Так озвалася в душах людей їх рідна мова. Від старослов’янської кирилиці бере свій початок графіка сучасного українського правопису. У нашому сучасному алфавіті є навіть дві літери, яких не було у кирило-мефодіївській абетці. Це «ґ» – яка відома з кінця ХІІ ст. і набула поширення в XVI ст., та «ї», що перебрала на себе функції й+і. Решту літер, вважає професор Іван Огієнко, пращури знали вже в давньокиївські часи, принаймні з VІI ст. нашої ери, тобто ще до Хрещення України-Руси князем Володимиром Великим. Ось таке неоціненне багатство дісталося нам у спадок від славних предків. Крізь віки і тисячоліття доноситься до нас відгомін слов’янської літургії Кирила і Мефодія. Дійшов він і до моєї «Абомовні». Ця книжка задумувалася як абетка в іменах для дітей – тридцять три журавлики в сонячному небі дитинства. Чому саме тридцять три птахи в цьому ключі? Тридцять три літери в українській азбуці. Донедавна було тридцять дві, одна журавка – буква Ґ – у холодному, голодному 1933 році зазнала наруги з боку тодішньої влади і жила в еміграції. Тепер українське сонце, пломінке українське серце з початком національного і духовного відродження відігріли й оте лебедашне, але живе пташеня, яке повернулося до нас із вирію разом із журавлиним «кру-кру» Богдана Лепкого. Свою «Абомовню» вважаю спробою абетки у формі скоромовки, спотиканки, лічилки, дражнилки, веселинки і вигадки. Мій приклад наслідував і художник, лауреат літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич Володимир Якубовський. Діти ж бо наші веселі, безтурботні, метикуваті, кмітливі й задерикуваті. Уміють похизуватися, показати себе і покепкувати навіть із дорослих з їхнім удаваним лукавством (Боже борони, лицемірством). І ще одне. Чому не малюнки, а кунштики? І за Борисом Грінченком, і за 11-томним Тлумачним словником української мови, кунштики – це малюнки, картинки. Читаємо в поемі Тараса Шевченка «Княжна»: І книжечок з кунштиками В Ромні накупила. Забавляла, розмовляла І Богу молилась, І азбуку по кунштиках Заходилась вчити. То ж відродимо це прекрасне слово рідної мови! Ярослав Бенза, лауреат літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич